На повному приводі у Карпати, чи потрібно?

Повіривши у надійність старенької Мазди у поїздці на 1400 км у Донецьку область вирішили продовжити відпустку саме на цій Мазді та з'їздити на малу батьківщину у Чернівецьку область. Від дому у Києві до батьківського дому у прикордонному карпатському селі Чернівецької області близько 600 км, але це вже не ідеальна дорога із 90% двополосного руху з переважною рівниною, як це було у дорозі до Краматорська. До Житомира іде ще ідеальна двополоска, а далі вже переважно однополосні дороги з душнілами, які на відносно потужних тазіках (той же ланос комфортно і економно їде 120, а були й свіжі ВАГи з TFSI) їхали 50-70 км по трасі за межами населених пукнтів. Та й рел'єф тут вже не переважно рівнинний, а постійні підйоми і спуски, круті повороти і т.д. У результаті менша дистанція проїжджається менш комфортно, значно повільніше і у рваному темпі. У кінці поста буде загальна статистика цієї поїздки, але наразі про саму цікаву її частину.

З погодою нам не сильно повезло і на заплановані дні оренди хатинки у диких горах погода обіцяла бути абсолютно мокрою із постійними зливами. То ж дешо переграли і поїхали на один день у похід раніше запланованої дати - у переддень погіршення погоди. Планували доїхати до села Криворівня Івано-Франківської обл. звідки піднятись на гору Синиці до місцини "Довбушеві комори".



Мав би бути доволі цікавий одноденний похід, однак по приїзду у село погода всупереч прогнозу різко погіршилась і через 300 м як відійшли від Мазди почалась грозова злива. Звісно ні про який піший похід вже мова йти не могла.



запаркувались за 10 хв до зливи та пішли за маршрутом





але за мить затягнуло дощовими хмарами





і вже на сусідніх схилах була злива з грозою



Перечекали зливу у машині та й психанули - поїхали у сусідню Верховину. Там на гугл картах випадково побачили точку "оглядовий майданчик" у горах над селищем. Виглядало цікаво, а наявність повного приводу додавала впевненості що ми туди доберемось)

Одразу скажу - не їдьте туди на моноприводі без металічного захисту піддона картеру, а краще взагалі не суйтесь туди на моноприводі. Гарна дорога завершується одразу по виїзду з транзитної у селищі дороги. Проїжджаємо аварійний місток (можна об'їхати низом, якщо геометрія кузова дозволить) і вас чекає десь 300м підйому по гравійній дорозі з дуже крутим ухилом (знаків не було, але спинки сидінь були близькі до горизонтального положення). На моноприводі такий підйом якщо і можна осилити (я б на мегані, попередній мазді чи тим більше авео і мікрі навіть не пробував би), то з пробуксовками і завчасним набором розгону (ризик наїхати днищем на скельні виступи та й комфортного від такої їзди мало). На Мазді ж їхав спокійно і плавно. Жодних пробуксовок, крутість ухилу відчувалась лише положенням тіла як у ракетах "Space X" що перебувають на стартових майданчиках та бортовим комп'ютером який показував 70-90 літрів миттєвої витрати палива. Потужності для підйому вистачало з головою, а АКПП дозволяла взагалі не думати про передачу і підтримання оптимальних обертів. Далі вже ухил не такий різкий був, але зачасти є просто грунтовка (нагадаю нещодавно лише пройшов дощ) з цікавими місцями де монопривід не проїхав би точно. Але ж не всі знають що мазда повнопривідна - із зовні це простий старенький універсал. То ж коли був зустрічний транспорт (а це виключно позашляховики, навіть не паркетники) - їх водії здивовано дивилися на мазду, а водій гусеничного трактора, який грейдерив одну з ділянок грунтової дороги дивився так ніби очікував що хвилин за 30 поїде витягувати цю мазду з офроад хащів))))

Як згодом виявилось - "оглядовий майданчик" на гугл карті це просто точка ні про що на висоті 750 метрів над рівнем моря. Але дешо вище - на висоті 800 та 1000+метрів перед вами відкриються чудові краєвиди величних карпат. При чому на висоті 900+ м дорога вже була абсолютна суха.

ще вологий грунт на висоті 800 мнм





От не знаю кому як, але на нас із коханою гірські пейзажі мають потужний терапевтивний ефект і купівля саме повнопривідної мазди тієї осені на 100% окупила себе під час підйому на цю малодоступну для монопривода висоту.

і вже абсолютно сухо на висоті 1000 мнм





Звісно крім поїздки до Верховини були й більш дрібні поїздки, як до самих Чернівців, так і по місцю (з вікна батьківської хати теж вид на гори, хоч значно далі). Але найбільше запам'яталась саме ця. Чомусь був морально готовий що щось буде не так, постійно дивився на датчик температури охолоджувальної рідини. Але Маздочка (відтепер її можна і так називати, а не просто "тазік") вірою і правдою та з комфортою довезла на вершину і назад.

вид на гори з батьківського дому



Загально за поїздку Мазда проїхала 1 808 км, витратила 226,75 літрів із середньою витратою у 12,5 літрів або 3,25 грн за 1 км.



Крім цього, орієнтовні витрати мастила склали близько 800 грамм, у першу чергу за рахунок частих обгонів на однополсних дорогах, коли АКПП скидала одразу дві передачі і оберти летіли у зону за 5 тисяч.



P.S. поїздка звісно була чудова і повний привід дуже витягнув ситуацію з погодою, однак я все ж лишаюсь прихильником переднього приводу як найбільш оптимального рішення на всі випадки життя а найбільш еокномічно доцільного рішення (менше витрата палива, менше вузлів для обслуговування і т.д.).