Mercedes BoatTail Coupe: корок вихідного дня



Стільки як сьогодні, в корках я давно не стояв. Корок був якимось спонсором вихідного дня: у Львові, поки я об’їжджав центр, на виїзді з міста ще один (люди, неділя, обід, куди ви всі претесь?), двокілометровий тягун в Куликові, потім уже увечері, на стрийській трасі через аварію… Ні, я знаю, що таке справжні корки, бачив в Польщі, ми як раз у неділю, пригадую, вибралися з Варшави на північ, на озьора, а поляки вертали в той час з урльопу, досі під враженнями від корку в напрямку столиці на 50 кілометрів. Тому сьогоднішні, в порівнянні з тим, “затики” сприймав розслаблено, по вихідному.

Знову була неділя, і знову, за традицією, з цим треба було щось робити. Чогось унікально-визначного, де ще не був, і куди можна було б податися, в голову отак сходу не прийшло, тому вирішив почати з Жовкви, а там як фішка ляже.



Оновлену Жовкву я вже бачив декілька років назад, але коротенько, проїздом, і вона мені сподобалась, тож треба було вдихнути глибше її атмосферу. І щоб проникнутись зовсім, розпочав з обіду в приємному кафе “На підсінню”, в самому центрі — дуже манив їх фірмовий жовківський дерун.



І таки смачно! Будете проїжджати, не пошкодуйте пів годинки, завітайте.

Саме містечко теж вартує уваги, бо воно все просочене історією, зі своїм настроєм. Велика, прямо величезна центральна площа Вічева, вимощена бруківкою, оточена стародавніми мурами замку. Любителі історії із задоволенням відкриють для себе місцеві музеї, а я, заглянувши спершу в кав’ярню Castle Coffee, на цей раз взяв лате “зі собою”, і вдало поєднав два задоволення: від кави "на шпацер" та споглядання довкілля.



Дуже приємно бачити, як крізь стародавні мури проїжджають сучасні автомобілі, ніби прорізаючи час і простір.



І дорога, яка кличе в далину…



І тут план дня склався повністю: піддавшись сонячному настрою, вирішив катнути аж до Стільсько, до стародавніх поселень білих хорватів, через заповідник Розточчя, Страдч і Городок.



Цією дорогою їздив дуже давно, ще коли вона була сумішшю вбитого асфальту і гравійки. Але все міняється, і в даному випадку на краще: тепер це чудовий асфальт для не менш чудової покатеньки на автомобілі купе з трилітровим мотором у погожий день :) Прямо рекомендую!

Крехівський монастир, перша зупинка після Жовкви — місце відоме, багатьма описане, тож не витрачатиму на це час. Туди варто заїхати, бо і природа там дуже гарна, ну і монастир, як уже сказав, відомий :)



Далі приємна і трохи закручена, в сенсі кількості поворотів, дорога веде крізь природній заповідник Розточчя, де можна гарно погуляти і відпочити. Ліси, озера — прекрасні місця.



В Івано-Франково дорога виходить на міжнародну трасу М10, треба трохи проїхати нею в напрямку Львова, а далі знову вправо, перед наступною локацією в Страдчі.

В Івано-Франково, до речі, я колись давно, вперше спробував млинці з бананами. Чомусь їх більше ніде не зустрічав таких. А вони вельми цікаві, тож якщо будете тут, заскочіть в кафе “Старий Янів”, можливо вони їх ще роблять. Я ж цього разу був щойно після жовківського деруна, тому на млинці дивився поглядом ситого кота.

Страдч, який наступним буде на шляху, відомий хресною дорогою на Страдецькій Горі, яка проходить просто фантастично красивим сосновим лісом, і печерою, місцем поселення давніх християн.

Взагалі, печера ця мені добре знайома, ще коли в неї був необмежений доступ, я любив заглибитись туди сам, коли нікого не було з паломників. Досліджував переживання, які виникають в такому місці, глибоко під землею, в повній тиші і темряві. Довжиною печера пару сотень метрів, напевно, звивиста. Зараз, пускають лише на початок, де підземна церква з висіченим з каменя хрестом ХІ століття. Хоча, кажуть, якщо приїхати в будень, коли нема людей і служитель десь відлучився, то ще тихцем можна погуляти. Враження точно цікаві.

І природа — природа там дуже красива: гора, вкрита сосновим лісом, озера. В цьому місці можна спокійно на цілий день зависнути, що львів'яни часто і роблять.

Але не сьогодні. Сьогодні я, мерседес і дорога. Дуже кайфова дорога, чудовими мальовничими місцями. Можна їхати 80, розглядаючи околиці, можна притопити 160, ловлячи задоволення від того, з якою легкістю трилітрове серце розганяє автомобіль, зовсім не напружуючись, і, прикидаючись аеропланом, що летить дуже низько, пролетіти повз літовище — Цунів, відомий аеродром, куди можна завітати в хорошу погоду, щоб політати на легкомоторних літаках, чи стрибнути з парашутом.

Перед Миколаєвом буде, одразу після залізничного переїзду, поворот ліворуч, на Задорожнє озеро. І якщо було б літо, обов’язково заїхав би туди скупатись. Недаремно його називають місцевим байкалом, вода там дуже прозора і чиста. Але уже осінь, вересень, не дивлячись на “ох, ах, глобальне потепління, ми всі помремо, згоримо”, цього року вельми прохолодний, у мене дома вже пару раз автоматика котел вмикала, я такого взагалі не пам'ятаю, щоб в цей час таке траплялось, про опалення починаєш думати хіба десь у жовтні, але оте глобальне потепління — воно таке.

А далі ще недовго прохопити стрийською трасою, і знову поворот праворуч, на Стільсько. Місцина стає зовсім красивою, десь навіть трошки грандіозною :)

Гориста місцевість, піщані скелі, соснові ліси, знову озера… Тут прямо хочеться жити. Але всюди жити не можна, зате можна всюди їздити. І, навіть більше скажу — треба! :)

На півдорозі до Стільсько, в Тростянці, можна повернути праворуч з дороги, є дуже красивий (я вже втомив напевно читача цим словом, але що ж робити, коли направду стільки краси :)) комплекс озер, серед все тих же скелястих пагорбів і соснового лісу, там теж дуже приємно провести час.

Ну і білі хорвати. Кінцева мета сьогоднішньої подорожі.





І горня чаю з шипшини з видом на захід сонця — як без романтики? :)



PS.

Завтра в Києві проходитиме традиційний Мерседес Купе Фото День. А у мене не виходить приїхати. Тому приєднуюсь до події з наших місць. Таке от Мерседес Купе Фото Дня :)



UPD. За результатами покатеньок сезону ця дорога зайняла своє почесне місце в рейтингу кращих Driving Roads заходу України. Але про це згодом.

_____

05.09.2021