Всім привіт!

За 4 дні до повномаштабного вторгнення я їхав додому з Києва переповнений радості що я тепер буду трошки швидше доїжджати до Фабрики (ТЦ у м. Херсон) і мої вихідні будуть трошки веселіші ніж до цього. А все це через те, що на зміну моєму старому, але улюбленному, 6 гольфу 1.4 TSI прийшов GTI 7 performance edition. Але почнемо з початку...

5 днів до повномаштабного вторгнення.

Я, зі своїм батьком відправився потягом в Києв, де на мене чекав новий "друг". Спочатку я думав, що поїду сам, але в останній момент батько сказав, що поїде зі мною - нема питань, навіть веселіше)



Виїхали ми о 7й ранку, а о 15:00 були на столичному вокзалі.

Брат зустрів нас на новий автівці (це щось більше і потужніше за гольфа, але всіх деталей я розкривати не буду, якщо захоче додасть своє авто сюди)

4 дні.

6 ранку. Відіспались, поснідали, подякували і вирушили додому.

Незважаючі на ненайкращі дороги, шлях пройшов досить швидко під улюблену музику і балачки про життя.

Я не розумів наскількі буде вистачати гольфа на трассі - і скажу, що тягатися він може з 99% автівок, там вже вирішує ваш скілл, а не кількість конячок.

Ближче до вечора ми вже приїхали додому у Нову Каховку, і я поставив гольфа на стоянку, де він чекав мене до 24го лютого.

Я не виїжджав на ньомоу, так як погода була не найкраща (дощ/сніг/ожеледь), та тільки разпочався робочий тиждень, а до роботи мені йти пішки 15хв, тому я не бачив сенсу виїжджати.



День повномаштабного вторгнення.

04:48. Напевно я ніколи не забуду цей день, відчуття страху і нерозуміння, що коїться і що робити далі. Я прокинувся від сильних вибухів і спочатку не розумів, що це було:

швидко підбіг до вікна, мозок давав мені різні варіанти того, що це може бути. З просоння, ти не розумієш в якому світі ти знаходишся і тому такі версії як хтось вибиває килим або салют здавалися абсолютно адекватними, але буквально декілька секунд і ти розумієш що це не килим і не салют, а що це війна.

Швидко і в паниці я почав збирати документи, одягатися і брати тільки необхідні речі: документи, ноутбуки і гроші, на все інше не вистачало часу.

Після 15 хвилин зборів ми швидко вибігли на вулицю, де вже на на великій швидкості проїжджали машини на червоний колір світлофору. Це були такіж самі люди як і ми, котрі у більшості їхали подалі у глуб країни, бо не розуміли що буде далі.

Стоянка була в 10 хвилинах ходьби від дому. Десь на середині шляху був прильот (в 3х кіллометрах від нас була військова база) і в той момент я не розумів куди може прилитіти через хвилину, що додавало панічних настроїв.

Впригнули в гольфа, перекинулися парою фраз з охоронцем (мені було дуже шкода його, так як в нього не було ніякого плану шо робити. Хотілося йому допомогти, ал я і сам не розумів куда ми їдемо.



Далі буде...