Дуже давно хотів собі пухлю, ну а у що це все вилилось, ви самі бачите. З пошуком подібних авто по Києву на той момент ситуація була далеко не найкраща. Для розуміння ситуації, з варіантів по місту був тільки синій 408 з відригнувшим мотором, згнивший в ухнарь білий 408 і ось цей чорт, за якого на той момент просили щось близько 800 баксів. З часом впевненість у ринкові ціни врорітетів в Україні у власника почала невмолимо падати, і вже к серпню 2022 року цінничок впав до 500 доларів.
Чогось запам'яталось, як з самого початку ця машина в мене не визвала особливого запалу, да простить мене квезаль. Я набрав власникові по об'яві на олх, чи то рст, і запитав якусь повнєйшу хєрь про номери кузову і двигуна і ще якусь нісенітницю. Не пам'ятаю вже, скільки часу пройшло від того дзвінка до зустрічі й подальшого огляду ікспанату, але факт - 28 серпня я вперше побачив його.
Я підійшов поближче. Був в якійсь мірі збентежений - таких машин, а особливо нових для мене екземплярів, я не бачив вже дуууже давно. Перше враження було двояке - наче жива, комплектна та не колхозна машина, але якась сумна та з деякою безнадією у своєму трохи дикому погляді. В салоні стояв класичний запах відлетівшего в мір іной діда, розпечених чухлів сідух та майже палаючого від гаряченного літнього сонця металу. На задньому сидінні пірамідкою були складені колеса зі зтертими в ноль покришками, а габажник був під зав'язку забитий дітолями. Москвич не заводився. Я, який на той момент ще навіть в душі не віддупляв, яка педаль за що відповідає, з вумним їблєтом роздивлявся всякі дрібні моменти. Трохи пізніше на допомогу приїхав Пєтя на лісапеді, а згодом(?) і Юра. Я не знаю до яких екзорцистичних методів вони вдались, але рєбята заставили квезаль ожити дуже швидко.
На формальне попередження Пєті щось по типу "чувак, ну ти конечно купляй, але розумій, що тобі з ним вже дуже скоро настане тотальна срака", я почесав репу і сказав, що вже це поняв. В останній момент збив ціну до 450 баксів, і на цьому всі довольні розійшлися.
А далі мене щось конкретно зкосила болячка, і я декілька днів провалявся в ліжку з високою температурою.
Довго чи коротко я іжанірував, але хвороба десь через тиждень мене вже відпустила, і настав день забирання мого підлеглого на дачу евіком. Пам'ятаю, як того дня встав зрання, то було 18 вересня. В голові було все наче в тумані, а самого мене бєшено трусило від йобнутих емоцій так, що я думав що я знову захворів, причому не легше, ніж минулого разу. Я ледве сидів, стояв, їсти не хотілось взагалі. А далі я вийшов на вулицю, сів в таксіху, і поплив на місце проживання москалика. Ах так - в той день погода була настільки кінченою, наскільки це може бути взагалі. Прохолодно, сиро, йде ущербний мілкий дощ, все вакруг в гімні та калюжах. Невдовзі приїхав евік, мені віддали завєтний тєхпаспорт і ключ, ну і ми відчалили.